1. Коли ми починаємо кричати на свою дитину, її організм виробляє велику кількість гормону стресу, тіло стає напруженим, а думки заблоковані.
2. Мозолисте тіло, яке з’єднує дві півкулі мозку, зменшується. Результатом цього є зменшення кровопостачання мозочка, зниження мозкової активності, погіршення пам’яті та уваги. Емоційна рівновага у дітей порушується.
3. Починаються поведінкові проблеми у підлітків та депресивні стани у малюків. Вони перестають навчатися, починають брехати та вступають в конфліктні ситуації.
4. Самооцінка знижується, дитина стає замкнута та починає думати, що вона нікому не потрібна.
5. Такі серйозні травми не виправиш подарунками та обіймами.

Чому ж батьки не стримуються та кричать на дітей.

1. Батьки не можуть впоратися зі стресовою ситуацією, втрачають контроль над емоціями та виливають весь негатив на своїх найрідніших.
2. Тому, що їхні батьки робили так само, вирішували ситуації криком та скандалом. Це наслідок поведінки та атмосфери в їх родині, коли вони були дітьми.

Що робити, щоб перестати кричати на дитину.

1. Проаналізуйте ситуацію, що саме Вас дратує. Можливо Ви себе погано почуваєте, незібрані та роздратовані.
2. Перед тим як спалахнути, зупиніться, зробіть декілька глибоких вдихів або вийдіть з кімнати.
3. Не вимагайте забагато. Це ще незріла дитина, і вона не може бути такою ідеальною, як Вам хочеться.
4. Запам’ятайте, саме Ви є взірець для наслідування, підтримка і опора для свого малюка.

Чи замислюються дорослі, як впливають на дитину, коли кричать на неї?

Більшість батьків не уявляє виховання дитини без підвищеного тону в розмові. На їхню думку, так дитина швидше зрозуміє, чого від неї хочуть. Цікаво, що подібним методом користується й багато вчителів. 

Під впливом стресу людина прагне зробити будь-що, аби на неї більше не кричали. Однак варто зрозуміти, що ця слухняність насправді означає не повагу до дорослих, а переляк і страх.

Психолог Олена Кальна-Данилюк на своєму YouTube-каналі розповіла, що батьки кричать із кількох причин:

вони переймають таку форму поведінки від своїх рідних;

батьки втомлені, емоційно виснажені;

вони вважають, що це нормально і/або не вміють по-іншому.

Але у який би спосіб батьки не пояснювали причини своєї поведінки, дитина від цього отримує лише негатив.

 До чого призводить крик? 

 1.  Напруження, депресії

Організм дитини виробляє гормон стресу – кортизол – який посилає сигнал «бий або біжи». Тіло напружується, думки блокуються. Постійний стрес сприятиме виникненню депресії, що впливатиме на можливість адекватно будувати відносини з оточенням, на бажання вчитися та займатися улюбленими справами. Формується інфантильність, зникає будь-яка мотивація. В результаті у дитини розвивається безвідповідальність та відчуття власної нікчемності.

 2.  Страх

Діти починаються боятися власних дій, адже вони можуть спровокувати негативну реакцію у дорослих і зокрема крик. У дитини виникає реальний страх бути покинутою, непотрібною, а також стійке відчуття самотності. У підлітковому віці це перетворюється на замкнутість, нездатність до діалогу, на страх відстоювати власну думку. Такі діти не зможуть вирішувати конфліктні ситуації й навряд чи стануть лідерами у колективі.

 3.  Втрата емоційної рівноваги

Під час стресу мозолисте тіло («місточок» між півкулями головного мозку) зменшується в розмірі, погіршується приплив крові до мозочка. Через це знижується активність частин мозку, що безпосередньо впливає на пам’ять та увагу дитини. Часто можна спостерігати, що після крику дитина ще гірше концентрується на словах і не може точно зрозуміти, чого від неї вимагають.

 4.  Зниження самооцінки

Крики, скандали, постійні докори спричиняють замкнутість, знижують самооцінку, бо в дитини з’являється відчуття, що її не люблять і не цінують.

Для дитини це виглядає як логічний ланцюг: якщо батьки кричать, значить, вони не люблять її. А якщо не люблять найближчі – отже, не зможе полюбити ніхто.

Через це виникає серйозний комплекс неповноцінності.

 5.  Копіювання поведінки батьків

Якщо стиль сімейного спілкування передбачає постійний крик та істерики, то, ймовірно, і сама дитина перейме таку поведінку. Діти починають копіювати дорослих і також проявляють агресію. Вона, своєю чергою, призводить до конфліктів з рідними, учителями, однокласниками – адже дитина сприймає крик як єдино можливий варіант аргументування власної позиції. У майбутньому таким форматом «спілкування» вона користуватиметься й у власній родині.

 6.  Зміна моральних якостей

Дитина намагається будь-яким способом уникнути негативної реакції батьків, тому обирає для цього всі можливі варіанти. Найперший із них – приховати щось, тобто обдурити. Усе починається з оцінок чи розбитої вази. Але найгірше те, що дитина увесь час пристосовується, вигадує та боїться бути викритою. Це призводить до нервових зривів і депресій.

Підвищувати чи не підвищувати голос на дитину – залежить лише від батьків. Але керуватися фразою «На мене кричали, і нічого, виріс хорошою людиною» у жодному разі не можна.

 Для стримування крику існує кілька ефективних методів: 

Уникати стресів чи подразників. Або ж намагатися не виплескувати емоції на рідних.

Завжди думати про наслідки, про те, як крик може вплинути на майбутнє дитини.

Висловлювати емоції правильно. Викладати власні почуття послідовно, вживати слова «Мені неприємно», «Мені боляче», «Я б хотів/-ла, щоб…» тощо. Уникати звинувачень.

Стоп-сигнал. Нехай дитина не боїться сказати «Не кричи на мене», коли дорослий підвищує голос.

Але якщо хтось із батьків чи учителів не втримався і накричав на дитину, то варто попросити вибачення. Уникнути крику цілком реально, а зберегти авторитет такою ціною неможливо. І чи можна гарантувати, що дитяча психіка впорається зі стресом і це не переросте в психологічну травму?